1. Виникнення та формування людини
1.1 поява людини та її розвиток в процесі антропогенезу
Походження людини – чи не найбільша таємниця нашого світу. Не дивно, що довгий час, аж до 19 ст., людину, як і саму Землю та все живе на ній розглядали як творіння Бога. Наукове осмиселння цієї проблеми пов’язане з ім’ям визначного аннглійського вченого Ч. Дарвіна ( 1809-1882). Порівнюючи викопні залишки тварин та рослин, він довів, що життя на Землі не завжди було таким, як тепер. Воно розвивалося від простих форм о складних ( основна праця Дарвіна – « Походження видів шляхом природного добору», 1859 р.). Його теорія називається еволюційною. І хоча, сам Дарвін, будучи людиною глибоко релігійною, не зробив висновку про походження людини з тваринного світу, його теоря підводила до цього , що невдовзі було зроблено ( К. Фогт, Т. Гекслі, Е. Геккель). Сьогодні вчені дискутують, як саме проходив еволюційний процес: чи завдяки випадковостям, чи внаслідок винаходів. Але наявність еволюційного процесу як погступового ускладнення природи визнають усі. І сьгодні еволюційна теоря є провідною в осмислення антропогенезу та дає змогу бачити певні віхи цього процесу. Зауважимо, що проблема походження людини є теоретичною, тобто розв’язується логічними засобами з урахуванням різних чинників. Ззагалом вона полягає в розкритті механізму формування соціального на грунті біологіічного, у встановленні причин, які сприяли подоланнюсуто біоологічних закономірностей існування тваринного світу та виникненнню соціальних, результатом чого й стали людина і суспільство. Можна сказати, що головною рисою суспільства є культура як своєрідна система адаптації до навколишнього середовища, як система поведінки, тобто інформаційна. Від біологічної інформації соціокультурна відрізняється тим, що передається не біологічними каналами (молекули ДНК), а штучними, зокрема мовою тобто у цьому процесі головну роль грає свідомість. Але культура – видима сутність людини. Що породило її? Нині найбільш логічною відповіддю на це питання є одна: це праця як цілеспрямована дія з перетворення природи. Людина – результат праці, вона виникаєразом із працею та завдяки їй. Саме у процесі праці між людьми виникають своєрідні зв’язки – виробничі, соціально-економічні. Їх розглядають як первинні, що об’єднують людей та простистоять суто біологічним, притаманним тваринам. Ці зв’язки справляють потужний вплив на людину: роблять їїтакою як той колектив, до якого вона належить. Виступаючи грунтом соціального організму, соціально-економічні відносини детермінують свідомість та волю людей, визначають мотиви й стимули їхньої діяльності, а разом з цим- їхню поведінку, тобто все те, що в широкому розумінні і є культурою. Тому зміна соціально-економічних відносин, спричинена прогресом продуктивних сил, веде до зміни норм поведінки, соціальних цінностей, орієнтирів, бажань та мотивації діяльності. Соціальна діяльність відрізняється від природної тим, що її спрямовано на створення речей, яких у природі в готовому вигляді не існує. Тому соціальна діяльність завжди передбачає перетворення природних речей, тобто ми можемо назвати це як творчість. У свою чергу творення завжди пов’язано з метою, яка прогнозує бажаний результат, уявляє його. А це неминуче потребує наявності певних образів, тобто понять, яких не може бути без мислення та мови. Отож виробнича діяльність є можливою лише за умови існування мислення поняттями. Природним носієм творчого акту, тобто свідомості, мислення та мови, виступає людина. Залишаючись біологічною істотою, людина підкорює соціалльним мотивам біологічні інстинкти – статевий, харчовий та інстинкт самозбереження, тобто живе за певними правилами, які диктує їй колектив. Цим вона відрізняєтьлся від варини, життя, якої повністю залежить від біологічних інстинктів. Виникнення суспільства – це насмперед поява колективу індивідів, об’єданих соціально- економічними зв’язками. Це нове об’єднання виникло не відразу: воно формувалося разом із людиною та на її грунті. Це відбито у зміні морфоструктури істот, що передували власне людині, та в наслідках цього процесу – прямій ході, розвитку руки та мозку, а разом із цим мислення і мови. Тому лоргічно розглядати антропо- і соціогенез як єдине ціле, в сукпностіс антропо- і соціогенних чинників. Такий підхід дає змогурозмежувати три головних моменти давньої історії Землі й суспільства та відтак виділити три періоди: період складання передумов виникнення людини; період формування людини й суспільства ( антропосоціогенез); період появи людинита суспільства у завершеному вигляді. Кожний з періодів характеризується системою певних чинників, що й визначають їхню сутність: перший - появою та еволюцією істотнайвищого рівня розвитку тваринного сівту, де панують біологічні закономірносі існування; други- появою та розвитком істот перехідного типу , що за морфологічними особливостями і за способом життя поєднують риси світу твариин та світу людей, а значить їхні життя та розвиток зумовлюються дією як біологічних так і соціальних закономірностей; третій – появою та існуванням людини і суспільства, де провідне місце в житті та еволюції посіли соціальні чинники. Наголосимо що період антропогенезу є перехідною епохою від тварини до людини, від біологічної форми існування до біосоціальної (суспільства). Ця перехідність виявляється, по-перше, в еволюції людини як біологічної істоти. Відмінності між архантропами, палеоантропами, та неоантропами оцінюються як відмінності видів, а процес трансформації архантропа в палеоантропа, а останнього в неоантропа – як процес перетворення одного біологічного виду в інший. З появою неоантропа( людини сучасного фізичного типу) розвиток людини як біологчного виду майже завершується. По- друге, перехідність названого періоду визначається одночасною дією і біологічних і соціальних закономірностей; наслідком антропогенезу є поступове усунення дії біологічних чинників та заміна їх дією соціальних. Виникнення людського суспільства - це передусім формування суспільних відносин. Реконструкція цьго процесу здійснюється за даними різних наук, із-поміж яких провідне місце належить антропології, що аналізує зміни морфоструктури ( фізичної будови) пралюдей та давніх людей та наслідки цього процесу, а також археології, котра вивчає матеріальні залишки життєдіяльності людей та істот що їм пепредували. Передумови виникнення людини. Їх було закладено самою природою приблизно на межі третинного та четвертинного періодів, позначеній не лише зміною клімату ( похолоданням). Припуускають, що саме за цьогочасу на Землі проходили інтенсвні тектонічні процеси, що призвели до підняття великих платформ у Південній та Східній Африці та гір у Євразії. Уту утворився гористий ландшафшт, який перетинали долини річок і який чергувався з відкритими просторами. Цей прооцес супроводжувався зростанням радіаційного фону, котрий, як твердять деякі вчені відіграв неабияку роль у процесі антропогенезу. На значній території Земної кулі панував теплий та спекотний клімат. Тоді жили істоти, яких ми називаємо нашими попередниками – людиноподібні мавапи, що з’явилися ще за третинного періоду та досьогодні мешкають у тропічній смузі Африки та Азії. Природа наділила їх особливою будовою скелету, що передбачаєможливість прямоходіння й активого користування верхніми кінцівками, а також специфічною фізіологічною оргінізацією. Таким чином, природною передумовою виникнення людини була поява людиноподібних мавп, шляхи розвитку яких визначалися змінами в природному середовищі на рубежі третинного та четвертинного періодів. Але але виникнення людини не обмежується біологічною еволюцією, дюдина передусім соціальна істота.
Серед викопних залишків людиноподібних мавп звенено увагу на приматів високого рівня морфологічного розвитку, що мешкали в Африці та на Євразійському континенті. Це так звані дріопітеки, які значну частину часу проводили на деревах. Про інших людиноподібних мавп я докладніше розповім в наступному підрозділі.
1.2. Основні етапи еволюції
За даними палеонтологічних знахідок (викопних решток), близько 30 млн. років тому на Землі з’явилися стародавні примати парапітек, що жили на відкритих просторах і на деревах. Їх щелепи і зуби були подібні щелеп та зубів людиноподібних мавп. Парапітеки дали початок сучасним гібонам і орангутангам, а також вимерлої гілки дріопітеков. Останні в своєму розвитку розділилися на три лінії: одна з них призвела до сучасної горилі, інша – до шимпанзе, а третя – до австралопитеку, а від нього – до людини. Спорідненість Дріопітек з людиною встановлено на основі вивчення будови його щелепи і зубів, виявлених в 1856 р. у Франції. Найважливішим етапом на шляху перетворення мавпоподібних тварин у найдавніших людей була поява прямоходіння. У зв’язку із зміною клімату і изреживание лісів настав перехід від деревного до наземного способу життя; щоб краще оглядати місцевість, де у предків людини було багато ворогів, їм доводилося вставати на задні кінцівки. Надалі природний відбір розвинув і закріпив прямоходіння, і, як наслідок цього, руки звільнилися від функцій опори і пересування. Так виникли австралопітеки – рід, до якого відносяться гомініди (сімейство людей).
Австралопітеки
Австралопітеки – високорозвинені двоногі примати, що використали предмети природного походження в якості знарядь (отже, австралопітеків ще не можна вважати людьми). Кісткові залишки австралопітеків вперше виявлені в 1924 р. в Південній Африці. Вони були зростанням з шимпанзе і масою близько 50 кг, об’єм мозку досягав 500 см3 – за цією ознакою австралопітек стоїть ближче до людини, ніж будь-яка з викопних і сучасних мавп. Будова тазових кісток і положення голови було схоже з такими людини, що свідчить про випростаному положенні тіла. Вони жили близько 9 млн. років тому у відкритих степах і харчувалися рослинною і тваринною їжею. Знаряддями їх праці були камені, кістки, палиці, щелепи без слідів штучної обробки. Людина уміла Не володіючи вузькою спеціалізацією загальної будови, австралопітеки дали початок більш прогресивної формі, що отримала назву Homo habilis – людина уміла. Кісткові залишки його були виявлені в 1959 р. в Танзанії. Вік їх визначений приблизно в 2 млн. років. Зростання цієї істоти досягав 150 см. обсяг головного мозку був на 100 см3 більше, ніж у австралопітеків, зуби людського типу, фаланги пальців як у людини, сплющені. Хоча в ньому поєднувалися ознаки, як мавп, так і людини, перехід цієї істоти до виготовлення галькових знарядь (добре вироблених кам’яних) свідчить про появу у нього трудової діяльності. Вони могли ловити тварин, кидати камені і здійснювати інші дії. Купи кісток, що знаходяться разом з викопними залишками людини вмілого, свідченням ють про те, що м’ясо стало постійною частиною їх дієти. Ці гомініди користувалися грубими кам’яними знаряддями праці. Людина прямоходяча Homo erectus – людина прямоходяча. вид, від якого, як вважають, відбулася сучасна людина. Його вік 1,5 млн. років. Його щелепи, зуби і надбрівні дуги все ще залишалися масивними, але об’єм головного мозку у деяких індивідуумів був таким же, як у сучасної людини. Деякі кістки Homo erectus знайдені в печерах, що дозволяє припускати про його постійне житло. Окрім кісток тварин і досить добре вироблених кам’яних знарядь, в деяких печерах виявлені купи деревного вугілля і обгорілі кістки, так що, мабуть, в цей час австралопітеки вже навчилися видобувати вогонь. Ця стадія еволюції гомінідів співпадає з заселенням вихідцями з Африки інших холодніших областей. Витримати холодні зими, що не виробивши складних видів поведінки або технічних навичок, було б неможливо. Вчені припускають, що людський мозок Homo erectus був здатний знаходити соціальні і технічні рішення (вогонь, одяг, запас злиденні та спільне проживання в печерах) проблем, пов’язаних з необхідністю вижити в зимову холоднечу. Таким чином, всі копалини гомініди, особливо австралопітеки, розглядаються як попередники людини [11. c. 241]. Еволюція фізичних особливостей перших людей, включаючи сучасної людини, охоплює три етапи: найдавніші люди, або архантропи; древні люди, або палеоантропи; сучасні люди, або неоантропи [12. c. 200-210].
Архантропи
Перший представник архантропов – пітекантроп (японський чоловік) – мавполюдина, прямоходяча. Його кістки виявлені на о. Ява (Індонезія) в 1891 р. Спочатку його вік визначали рівним 1 млн. років, але, згідно з більш точної сучасній оцінці, йому трохи більше 400 тис. років. Зростання пітекантропа становив близько 170 см, об’єм черепної коробки – 900 см3. Дещо пізніше існував синантроп (китайська чоловік). Численні його залишки знайдені в періоді 1927 по 1963 рр.. в печері поблизу Пекіна. Ця істота використовувало вогонь і виготовляло кам’яні знаряддя. До цієї групи найдавніших людей відносять ще й Гейдельберзького людини.
Палеоантропи
Палеоантропи – неандертальці з’явилися на зміну архантропу. 250-100 тис. років тому вони були широко розселені на території Європи. Африки. Передній і Південній Азії. Неандертальці виготовляли різноманітні кам’яні знаряддя: ручні рубила, скребла, гострокінечники; користувалися вогнем, грубої одягом. Обсяг їх мозку виросло 1400 см3. Особливості будови нижньої щелепи показують, що у них була зародкова мова. Вони жили групами по 50-100 особин і під час наступу льодовиків використовували печери, виганяючи з них диких звірів.
Неоантропи і людина розумна
Неандертальців змінили люди сучасного типу – кроманьйонці – або неоантропи. Вони з’явилися близько 50 тис. років тому (кісткові залишки їх знайдені в 1868 р. у Франції). Кроманьйонці утворюють єдиний рід н вид Homo Sapiens – людина розумна. У них повністю згладилися мавпячі риси, на нижній щелепі мався характерний виступ підборіддя, який вказує на їх здатність до членороздільної мови, а з мистецтва виготовлення різноманітних знарядь з каменю, кістки та рогу кроманьйонці пішли далеко вперед у порівнянні з неандертальцями. Вони приручили тварин і почали освоювати землеробство, що дозволило позбутися голоду і добувати різноманітну їжу. На відміну від попередників еволюція кроманьйонців проходила під великим впливом соціальних факторів (згуртування колективу, взаємна підтримка, вдосконалення трудової діяльності, більш високий рівень мислення). Виникнення кроманьйонців – завершальний етап формування людини сучасного типу. На зміну первісному людському стаду прийшов перший родовий лад, який завершив становлення людського суспільства, подальший прогрес якого став визначатися соціально-економічними законами[1.c 233-256].