4.структура католицької церкви

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 8
Оценка:
0.00 из 5.00 — оценок
Скачиваний: 0


план

1.вступ

2.історія

3.основи католицизму

4.структура католицької церкви

5. 14 Вселенських Соборів які визнає католицька Церква

6.Поширення у світі

7. Біографія Йозефа Ратцингера – Папи Венедикта XVI

8.висновок

9.список використаної літератури

 

 

вступ

Метою роботи є вивчення основ католицизму. Католицизм – один із напрямків християнської релігії, признає її основні догми та обряди, але має ряд відзнак у віровченні, культу та організації.

Католицизм поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково - Латвія, а також західні області України) Європі, також у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії та Африці також є католики, але вплив католицизму тут незначний.

Основою католицького віровчення є Священне Писання та Священне Передання. Філософською основою католицизму є принцип христоцентризму – Христос є центром усього.
у своїй роботі ми ставимо за мету дізнатися історію,структуру католицької церкви.Розглянути основні доктрини католицизму.

Католицизм має багато спільного з православ'ям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, особливими засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної дійсності і нової релігійної свідомості. Католицизму, звісно, притаманні догмати християнства, але він має специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Наприклад:

1. Догмат про філіокве (і від Сина) - це католицький додаток до Символу віри в якому говориться, що Святий Дух сходить від Бога - Отця. Додаток слів «і від Сина» (з лат. - філіокве) був затверджений на Толедському церковному соборі в 587 році.

2. Догмат про чистилище, визнаний у 1439 році на Флорентійському соборі. Вчення про чистилище полягає у тому, що душа людини після смерті потрапляє в чистилище, місце між пеклом і раєм, де може очиститись від гріхів і в подальшому переходити в рай чи в пекло. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробувань (наприклад, очисний вогонь). Рідні і близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкві можуть полегшити випробування душі, що перебуває в чистилищі. Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті, а й матеріальними можливостями рідних покійного. Це вчення використовується для впливу на людей, аби примусити їх слідувати вказівкам духівництва. Православна та протестантські церкви заперечують вчення про чистилище, хоча в православ'ї, наприклад, є своє вчення про митарства душі грішника протягом 40 днів після смерті. Згодом над душею відбувається суд і вона відправляється до раю чи пекла аж до настання Страшного суду.

3. Догмат католицької церкви, що відрізняє її від інших течій в християнстві, є догмат про непогрішимість Папи Римського. Він полягає у тому, що Папа Римський є намісником Бога на землі. Цей догмат став формуватися у V ст., а у 1870 році набув юридичної чинності за рішенням Вселенського собору у Ватикані. Згідно цього твердження, Папа Римський, виступаючи з питань віри і моралі з амвону, тобто виконуючи обов'язки пастиря всіх католиків, є непогрішимим. Аби обґрунтувати претензії Папи на виключне становище серед інших духовних осіб, римське духівництво поширило легенду про те, немовби першим римським єпископом за дорученням Христа був апостол Петро, а всі Папи є його намісниками і спадкоємцями Христа на Землі. В середині VIII ст. була сфабрикована фальшива грамота - так званий «дар Костянтина». В ній стверджувалось, буцімто в IV ст. римський імператор Костянтин I надав Папі Сильвестру I імператорську владу над Римом, Італією і всією західною частиною Римської імперії. Ведучи боротьбу за духовну і світську владу, Папи йшли на численні союзи з королями, користувалися опікою могутніх феодальних кіл суспільства, невпинно примножували свої багатства і посилювали політичний вплив.

4. Дуже важливим положенням католицизму є теза про особливу роль духівництва. За католицьким віровченням людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги над мирянами і повинне мати надзвичайні права та привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючим читати Біблію, оскільки, мовляв, це є виключне право духівництва. Католицизм вважає канонічною лише ту Біблію, яка написана латиною, що невідома переважній частині віруючих.

Також згідно з католицькою догматикою, духівництво має особливі права на причастя. Якщо миряни причащаються лише «тілом Божим», то духівництво - і його кров'ю. Цим підкреслюються особливі заслуги перед Богом.

Католицька догматика встановлює необхідність систематичної сповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик повинен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духівництво проникає в особисте життя віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем. Систематична сповідь, таким чином, дозволяє католицькій церкві здійснювати значний вплив на суспільство, особливо на жінок.

5. Серед релігійних положень католицької церкви є і таке: немовби Христос, Богоматір і святі мають таку кількість заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блаженства всьому існуючому в майбутньому людству. Весь цей запас «добрих справ» Бог надав у розпорядження католицької церкви; остання на свій розсуд може відділити певну частину цих «добрих справ» віруючим для спокутування гріхів і особистого спасіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Продажем Божественної благодаті «завідував» спеціальний трибунал при Папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію - папську грамоту, яка давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, протягом якого можна було грішити, тобто коїти злочини.

 

Католици́зм (лат. catholicismus) — один із напрямків християнства, який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти віруючих у Христа — її «кафолічність» (соборність), так само як інший напрямок отримав свою назву від іншого атрибута — православ'я.

Назва походить від грецького слова catholikos (Καθολικος), що означає «соборний», «загальний», «всесвітній». В такому значенні цей термін вживав Ігнатій Богоносець 115 року, а 381 року на Першому Константинопольському соборі із доповненням Нікейського символу віри даний термін став одним із чотирьох визначальних для Церкви — так, згідно з цим символом Церква вважається «єдиною, святою, соборною (Καθολικὴν) і апостольською».

Після розколу християнства на західне і східне у 1054 році для розрізнення східні Церкви почали іменуватися як «православні» або церкви «грецького обряду», а західні як «католицькі» або церкви «латинського обряду» [1]. З часів реформації у XVI столітті до назви «католицький» все частіше стали додавати «римський», хоча в офіційних документах Церква продовжувала іменувати себе просто «католицькою». У релігієзнавстві термін «католицизм» відноситься до різних християнських спільнот, що розділяють католицьку доктрину, натомість «Католицькою церквою» називають єдину релігійну організацію, очолювану Папою Римським. Разом з тим звертає на себе увагу, що в офіційних виданнях православні церкви продовжували вживати стосовно себе терміни типу Східна Вселенська Кафолічна Православна Церква аж до XX ст.

1 . Історія

Характерні риси католицизму формувались в умовах життя пізньої римської імперії і великого переселення народів, коли внаслідок руйнування античних світових порядків зароджувалась нова цивілізація. Формування католицизму як напрямку християнства відбувалося протягом віків, з тим що основою всієї діяльності західної церкви — це намагання об'єднати християн під владою папи та забезпечити вірність Христовій церкві.

Згідно з доктриною самої Католицької церкви, Католицька церква була «об'явлена в прообразах вже від початку світу, дивно уготована в історії Ізраїльського народу і в Старому Заповіті і заснована в останні часи, з'явилася через вилив Святого Духа і отримає славне завершення в кінці століть».[2] Так само, як Єва була створена з ребра заснулого Адама, Церква народилася з пронизаного серця Христа, що помер на Хресті [3].

І тисячоліття

Протягом ІV-VIII доктрина, культ і правові засади католицизму оформлювались на «Вселенських соборах», серед яких - Перший Нікейський, Перший Константинопольський (381), Ефеський (431), Халкедонський (451), Другий Константинопольський (553), Третій Константинопольський (680—681) і Другий Нікейський (787).

Складний процес формування доктрини супроводжувався розколами церкви та виділенням окремих доктринальних течій, що оголошувалися на Вселенських соборах єресями і засуджувалися. Становлення християнської доктрини проходило у полеміці з іншими релігійними юдаїзмом, гностицизмом, докетизмом, маніхейством та іншими течіями. Були визнані хибними неортодоксальні погляди на Святу Трійцю такі як аріанство, несторіанство, монофізитство, монотелетизм та інші.

Католицизм формувалася поступово в результаті асиміляції елементів елліністичної та римської культури. Це спричинило до численних конфліктів всередині Церкви. З християнським приматом Риму не погоджувалося багато єпископів Сходу та східноримських імператорів, що вперше яскраво проявився на Трулльському соборі (692). Розбіжності стали поглиблюватися за часів патріарха Фотія, що оголосив єретичним формулювання «філіокве» і остаточно були розв'язані Розколом християнської церкви 1054 року, що розділив християнську церкву на дві основні течії - католицизм і православ'я, а сам термін «католицький» почав стосуватися лише західної гілки християнства.

ІІ тисячоліття

В наступні століття Католицька церква неодноразово здійснювали спроби подолати східну схизму, зокрема на Ліонському (1274) та Флорентійському (1438) соборах, проте ці спробу щоразу зазнавали невдачі. Натомість у XVI столітті католицизм зазнав чергової хвилі розколу, викликаної Реформацією — рухом за оновлення християнства. Реформація стала реакцією на ряд негативних явищ, що мали місце в католицькій церкві у попередні століття і призвела до виділення нових гілок християнства, зазвичай окреслюваних збірним терміном протестантизм — лютеранство (Мартін Лютер, 1517), англіканство (король Генріх VIII, 1534) і кальвінізм (Жан Кальвін, 1536), що поширилися головним чином у Німеччині, Англії, Нідерландах і Скандинавських країнах.

Відповіддю на реформаційний рух з боку Католицької церкви стала Контрреформація, в ході якої Церква здійснила ряд важливих внутрішніх реформ. Були засновані перші семінарії для підвищення морального та інтелектуального рівня майбутніх священиків, спрямовані на викорінення зловживань реформи торкнулися цілого ряду чернечих орденів. Ряд богословських концепцій було уточнено в ході Тридентського собору.

З географічними відкриттями XVI-XVII століття Католицька церква розпочала активну місіонерську діяльність у країнах Нового світу і в Азії. Поширення католицизму відбувалося також шляхом укладання уній між Римо-католицькою церквою з православними спільнотами, найбільш значимою з яких була Берестейська унія (1596), внаслідок якої повстала Українська греко-католицька церква.

Велика французька революція викликала нові труднощі в історії католицизму. У 1790 була прийнята «Громадянська конституція духовенства», що закріпила за державою абсолютний контроль над Церквою. Тенденція до секуляризації спостерігалася і в інших європейських країнах, супроводжуючись розоренням монастирів та репресіями прости духівництва.

У XIX столітті Католицька церква зазнала новий підйом. Була відновлена католицька ієрархія в ряді протестантських країн, відновлювали позиції чернечі ордени та згромадження. Перший Ватиканський собор (1869-1870 рік) прийняв Догмат про непомильність Папи, що викликав, однак незгоду частини католиків, що відділилися у старокатолицизм. У той же час революційні процеси в Італії призвели до створення єдиної держави, ліквідації в 1870 році Папської держави і позбавлення Папи світської влади. Світський статус Апостольського престолу залишалося неврегульованим до 1929 року, коли в результаті Латеранської угоди було створено держава Ватикан.

У XX столітті Церква піддалася жорстоким гонінням в Радянському Союзі, Мексиці і республіканській Іспанії. Починаючи з 1920-х років радянська влада приступила до знищення Католицької церкви в країні; були розстріляні, репресовані і вислані з країни практично всі священнослужителі та активні парафіяни. В часи Другої світової війни Католицька церква намагалася триматися нейтралітету для збереження життя віруючих і своєї незалежності. Безліч католицьких священиків і ченців пройшли через нацистські концтабори, частина з них загинула, деякі з них згодом канонізовано.

У повоєнний час значною подією в історії католицизму став Другий Ватиканський собор, декларації якого були спрямовані на пошук взаєморозуміння з іншими християнськими конфесіями та релігіями. Зокрема Папа римський Павло IV і патріарх Константинопольський Атенагор анульовани взаємні анафеми 1054 року. Реформі піддалося також богослужіння, зокрема дозволено служіння меси на національних мовах. Незгодні з реформою богослужіння сформували рух католиків-традиціоналістів, частина з них у 1980-х роках опинилася у стані розколу.

2.Основи католицизму

Основа католицького віровчення – Священне Писання та Священне Передання. Філософською основою католицизму є принцип христоцентризму – Христос є центром усього.

Організація католицької Церкви відрізняється суворою централізацією. Голова Церкви – Римський Папа. Він обумовлює доктрини з питань віри та моралі. Його влада вище влади Вселенських соборів. Централізація католицької Церкви породила принцип догматичного тлумачення віровчення. Католицький догмат проголошує, що Святий Дух виходить і від Отця, і від Сина. Вважається, що основа спасіння – віра і добрі справи; Церква має скарбницю "добрих справ", створених Ісусом Христом, Богоматір'ю, святими, благочестивими християнами.

Церква має право розпоряджатися цими скарбами – звідси вчення про індульгенції (відпусти), правила молитов, право Папи скорочувати термін перебування душі в чистилищі (стан душі, в якому є очищення від гріхів). Католицька Церква покаялась за хрестоносні походи ХІ –ХIII ст., в яких крім визволення Святої Землі від мусульман, був ганебний похід на Константинополь у 1202 –1204 рр. та інквізицію (з латинської мови – розслідування), внаслідок якої на вогні були спалені Ян Гус, cвята Жанна Д’Арк, Джордано Бруно та інші.

· Католицьке віровчення, як і православне, визнає сім Таїнств.Це : хрещення

· шлюб

· миропомазання (конфірмація)

· євхаристія

· сповідь

· єлеєосвячення

· священство.

3.структура католицької церкви

Центр культу – храм. Католицька ієрархія – три ступені священства: піддиякон, диякон, священик (кюре, падре, патер, ксьондз), єпископ, архієпископ - митрополит, кардинал, Папа.

Вищою владою в Католицькій церкві наділений Папа римський.[4] Дорадчими органами при папі є колегія кардиналів та синод єпископів. Адміністративний апарат Церкви називається Римська курія, до складу якої входять конгрегації, суди та інші установи. Єпископська кафедра Папи разом з курією формують Святий Престол, розташований в незалежній державі Ватикан. Святий Престол є об'єктом міжнародного права.

Всесвітня Католицька Церква складається з Церкви латинського обряду та східних католицьких церков, які сповідують один із східних літургійних обрядів і мають статус «Sui iuris» (свого права). Ці церкви, зберігаючи спілкування з Папою і розділяючи католицьке віровчення, мають власну ієрархічну структуру і власне канонічне право. Найбільші східні католицькі церкви очолює Патріарх або верховний архієпископ. Східні Патріархи і верховні архієпископи прирівняні до кардиналів-єпископів латинського обряду і займають в католицькій ієрархії місце одразу ж за Папою.

Основний окремої територіальної одиницею є дієцезія (єпархія), очолювана єпископом. Окремі дієцезії мають вищий статус архідієцезії (архиєпархії).

До дієцезій прирівняні інші різновиди територіальних одиниць:

У східних церквах існують, крім того, екзархати.

Кілька дієцезій (і архідієцезії) можуть бути об'єднані у митрополію або церковну провінцію. Центр митрополії обов'язково збігається з центром архідієцезії, таким чином митрополит в Католицькій церкві обов'язково є архієпископом. У деяких країнах (Італія, США та інших) митрополії об'єднані в церковні регіони. Єпископи більшості країн об'єднані в конференцію єпископів, що володіють великими повноваженнями в організації церковного життя країни.

Єпархії складаються з парафій, які очолюють парафіяльні настоятелі, підлеглі єпископу. Настоятелю парафії можуть допомагати інші священики, звані вікаріями. Іноді розташовані поруч парафії об'єднуються в деканати.

Особливу роль у католицькій церкві грають чернечі ордени та конгрегації, а також товариства апостольського життя . Чернечі ордени мають власні статути (затверджуються Папою), їх територіальна організація не завжди співвідноситься з церковним єпархіальним устроєм. Першим став монаший орден бенедиктинців. До цієї пори нараховується близько 140 орденів та спільнот. Місцеві одиниці чернечих орденів і згромаджень іноді підпорядковуються місцевим єпархіальним єпископам, а іноді безпосередньо Папі. Ряд чинів та згромаджень мають одноосібного главу (Генерал ордена, генеральний настоятель) і чітку ієрархічну структуру; інші представляють собою об'єднання повністю автономних громад.

 

Католицька віра виділяє основні правди віри,а саме :

 

4. 14 Соборів які визнає католицька Церква

Католицька Церква визнає дійсними 21 Вселенських Соборів Церкви. Крім 7 Вселенських Соборів, які проводили спільно представники східної і західної Церков, католики визнають наступні Вселенські Собори:

- VШ Вселенський Собор, який проходив в Константинополі з 869 по 870 рр., на якому було засуджено патріарха Константинопольського Фотія.

- ІХ Вселенський Собор, який проходив в Латерані у 1123 р. та затвердив конкордат у Вормосі.

- Х Вселенський Собор, який проходив в Латерані у 1139 р. та засудив схизму антипапи Анаклета.

- ХІ та ХП Вселенські Собори, які пройшли в Латерані у 1179 р. та 1215 р., на яких було засуджено єресі сект катарів та альгібійців, а також вирішено, що для обрання папи потрібно дві третини голосів кардиналів.

- ХIII Вселенський Собор, який проходив в Ліоні в 1245 р., де взяв участь чернігівський архієпископ Петро Акерович. Собор засудив німецького імператора Фрідріха II. Після Собору в 1253 р. папа Інокентій ІУ передав корону для Галицько-Волинського короля Данила.

- ХІV Вселенський Собор, який проходив в Ліоні в 1274 р., де царгородський імператор Михайло VIII Палеолог приступив до з’єднання з апостольською столицею. Патріарх Іван Веккос та імператор склали присягу в Рим, а в 1282 р. імператор Андронник П знову сприяв роз’єднанню, ув’язнивши Патріарха Веккоса.

- ХV Вселенський Собор, який проходив у Вієнні з 1311 по 1312 рр., на якому з’ясовано відношення душі до людського тіла та осуджено фальшивий містицизм.

- ХVІ Вселенський Собор, який проходив у Констанції з 1414 по 1418 рр., у якому брав участь київський митрополит Григорій Цамвлак. Собор засудив Віклефа і Гуса та закінчив західну схизму.

- ХVII Вселенський Собор, який проходив у Базилеї в 1430 р., у Феррарі в 1437 р., а в 1439 р. у Флоренції. На ньому царгородський імператор Іван УШ Палеолог та патріарх Йосиф П склали присягу, а 6 липня 1439 р. була підписана Флорентійська унія (єдність із Східною Церквою).

- ХVIII Вселенський Собор, який проходив у Латерані з 1512 по 1517 рр., де засуджено вчення філософів, які вчили, що людська душа смертна і єдина для всього людства.

- ХІХ Вселенський Собор, який проходив у Тренто (Триденто) з 1545 по 1563 рр., засудив протестантизм, проголошуючи Біблію і Традицію нормами віри; проголосив вчення про Службу Божу, про святі Тайни, про чистилище, про хрещення, яке змиває первородний гріх, про норми заключення подружжя і про реформу духовенства.

- ХХ Вселенський Собор, який проходив у Ватикані з 1869 по 1870 рр. та ствердив догму про непомильність папи римського в справах віри і моралі, коли він проголошує їх як найвищий авторитет Церкви.

- ХХІ Вселенський Собор, який проходив у Ватикані з 1962 по 1965 рр. та ствердив, щo: літургії мають відправлятися народними мовами; можна скорочувати літургії; Богородиця є Матір’ю Церкви; спадщина християнського сходу є скарбом вселенської Церкви; християни мають право на християнське виховання. Видано декрет про екуменізм. 10 лютого 1963 р. на Собор прибув патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий після 18 літнього ув’язнення в СРСР. 7 грудня 1965 року на закінчення ІІ Ватиканського Собору Папа римський Павло УІ разом із Патріархом всієї православної Церкви Афінагорасом І зняли взаємні клятви кинуті при схизмі 1054 року.

 

5. Поширення у світі

Католицизм є найбільшою за кількістю вірних гілкою християнства. За даними на 2007 рік, у світі налічувалося 1,147 мільярди католиків. Католицизм є основною релігією в багатьох європейських країнах (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Австрія, Бельгія , Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Хорватія, Ірландія, Мальта та ін.) Усього в 21 державі Європи католики становлять більшість населення, в Німеччини, Нідерландах та Швейцарії - половину.

У Західній півкулі католицизм поширений у всій Південної та Центральній Америці, в Мексиці, на Кубі, в Канаді та США.

В Азії католики переважають на Філіппінах і в Східному Тиморі, велике число католиків є в В'єтнамі, Південній Кореї та Китаї.

На Близькому Сході багато католиків в Лівані (мароніти та інші). В Африці проживають за різними оцінками від 110 до 175 мільйонів католиків.

В Україні згідно з опитуванням Центру Разумкова частка католиків становить 5,9% від усього населення, або 15,8% із числа тих, хто зараховує себе до певної конфесії, більшість із них - греко-католики. За іншими даними, в Україні налічується близько 5,5 мільйонів греко-католиків та близько мільйона римо-католиків.

 

6. Біографія Йозефа Ратцингера – Папи Венедикта XVI

Народився 16 квітня 1927 року в містечку Марктль-ам-Інн (Баварія, Німеччина) у сім'ї поліцейського. Батько Йозефа, який негативно ставився до націонал-соціалізму, у 1937 році віддав сина до класичної гімназії в Траунштайне.

Досягнувши призовного віку, в 1944 році пішов на військову службу в Австрійський легіон. Про той час він згадує як про ідеологічну муштру. Брав участь у військовому навчанні вермахту, але незабаром був звільнений за станом здоров'я.

У 1945 році дезертирував з вермахту додому, до Траунштайна.

У 1947 році вступив до Георгіанума, богословського інституту при Мюнхенському університеті. 29 червня 1951 року, на свято Петра і Павла, Йозефа і його брата Георга було рукопокладено на священиків (святитель – кардинал Фаульхабер) у Фрайзінгу.

У 1953 році захистив дисертацію з богослов'я в Мюнхенському університеті. Тема його роботи – "Народ і дім Божий в еклезіології Августина".

15 квітня 1959 року розпочинає викладацьку роботу на кафедрі богослов'я в Боннському університеті. У 1962-1965 роках як радник (peritus) Кельнського кардинала Йозефа Фрінгса брав участь у чотирьох засіданнях Другого Ватиканського Собору.

У 1972 році з Г.У. фон Бальтазаром, Анрі де Любаком та іншими заснував богословський католицький журнал "Communio", присвячений питанням богослов'я і культури.

24 березня 1977 року його було номіновано Архієпископом Мюнхена і Фрайзінга. Єпископська хіротонія відбулася 28 травня, а вже 27 червня того самого року Папа Павло VI підніс його до гідності кардинала.

У 1980 року Папа Іван Павло II призначив кардинала Ратцингера головою Ради у справах мирян, а потім запропонував йому посаду голови Конгрегації з питань віровчення. Не бажаючи покидати Мюнхена і переїжджати до Ватикану, він спершу відхилив пропозицію Папи, але 25 листопада 1981 року прийняв рішення стати префектом Конгрегації. У 2000 році став деканом Колегії кардиналів, а титул його став звучати як "єпископ Остюка і Веллетрі-Сеньї”.

У 2006 р. Святіш ий От е ц ь Венедикт XVI видав першу Енцикліку “Deus Caritas est” (“Бог є Любов”) про християнську любов, у якій наголосив про : єдність любові
у творінні та історії спасіння; відмінність і єдність між «Ерос» і «агапе»; милосердя Церкви як «Спільноти Любові».


висновок

Католицизм – один із напрямків християнської релігії, признає її основні догми та обряди, але має ряд відзнак у віровченні, культу та організації.

Основою католицького віровчення є Священне писання та Священне Передання. Філософською основою католицизму є принцип христоцентризму – Христос є центром усього.

Головою Церкви – є Папа. Він обумовлює доктрини з питань віри та моралі. Його влада вище влади Вселенських соборів.

Католицьке віровчення, як і православне, визнає сім Таїнств. Центр культу – храм. Католицька ієрархія – три ступені священства: піддиякон, диякон, священик (кюре, падре, патер, ксьондз), єпископ, архієпископ - митрополит, кардинал, Папа.

 

список використаної літератури:

1.Андрушко В. Т., Огірко О. В. Релігієзнавство. – Навчальний посібник для студентів навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації. – Львів: Національний лісотехнічний університет України, Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. C. З. Гжицького, 2007. – 260 c.

2.Волконский А. М. «Католичество и Священное Предание Востока». Париж, 1933

3.Католическая энциклопедия. Изд. францисканцев. М.:2005

4.Дж. Омэнн. Христианская духовность в католической традиции. Изд. Святого Креста. Рим-Люблин 1994.

 

5.Юрий Табак. Православие и католичество. Основные догматические и обрядовые расхождения