55 .Основні положення неокласичної теорії економічного зростання. Виробнича функція Кобба-Дугласа.
Приблизно із середини 50-х років 20 ст. з’явилася неокласична теорія економічного зростання. В основу її були покладені такі положення:
1) вартість продукту створюється факторами виробництва, і передусім працею і капіталом, кожний з яких робить свій внесок в її створення;
2) ціни виробничих факторів, якими виступають заробітна плата і прибуток, дорівнюють їхнім граничним продуктам;
3) зв’язок між збільшенням факторів виробництва і зростанням продукту описується за допомогою виробничої функції.
Прикладом неокласичної виробничої функції є виробнича функція Кобба-Дугласа:
(10.4)
де А — продуктивність факторів виробництва за наявної технології; а — частка капіталу у виробленому продукті; 1–а — частка праці у виробленому продукті.
Виробнича функція Кобби-Дугласа має дві властивості:
1) властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що у разі збільшення кількості праці та капіталу на певний процент, обсяг виробництва збільшується на такий самий процент;
2) виробнича функція Кобба-Дугласа є нелінійною і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу, згідно з якою кожна додаткова одиниця капіталу забезпечує виробництво меншого обсягу продукту, ніж попередня. Отже, чим більше застосовується капіталу, тим нижчою є його гранична продуктивність.
Розвиток неокласичної теорії економічного зростання зумовив необхідність внесення певних змін у політику економічного зростання. По-перше, на відміну від кейнсіанців, які пов’язують економічне зростання переважно із сукупним попитом, неокласики головну увагу приділяють потенційно можливим темпам зростання економіки і чинникам, від яких вони залежать. По-друге, використання апарату виробничої функції в процесі аналізу статистичної інформації поклало початок дослідженням, пов’язаним із визначенням внеску окремих факторів виробництва у приріст продукту. При цьому мова йде про вплив на зростання продукту не лише кількісних змін у факторах виробництва, а й якісних, які є результатом удосконалення технології виробництва.
Сучасні уявлення про економічне зростання сформувалися на базі кейнсіанської і неокласичної теорій. На думку кейнсіанців, головну роль в економічному зростанні відіграє попит на інвестиції, який є компонентом сукупного попиту і засобом нагромадження капіталу. Він залежать, з одного боку, від норми заощаджень, з іншого — від капіталомісткості продукту. В неокласичній теорії економічного зростання головна увага приділяється нагромадженню капіталу, яке визначає потенційні можливості економіки, а також чинникам, від яких вони залежать. При цьому враховуються як кількісні, так і якісні зміни у факторах виробництва, що пов’язуються з технічним прогресом. Подальше вдосконалення теорії економічного зростання спрямовано на розроблення ендогенних теорій.